Офіційно Друга Світова війна для України, як і для всього тодішнього Радянського Союзу почалася 22 червня 1941 року. Таким чином Німеччина, порушивши пакт про ненапад виграла для себе перевагу, завдяки ефекту несподіванки. Перші тижні та місяці боїв радянська армія зазнавала чисельні втрати, в основному людські. Щоб якось запобігти цьому і забезпечити бійців медичною допомогою в найкоротші терміни в Україні було сформовано 158 госпіталів для прийому поранених і хворих солдат. Дружківка не стала винятком.
У зв’язку з наближенням фронту у червні 1941 р. в Дружківці було прийнято рішення організувати евакуаційний госпіталь на базі Яковлевської школи. Вибір місця був функціонально виправданий: просторі приміщення класів зручно підходили для розміщення ліжок, а головне — близькість залізничної станції, звідки і надходив потік поранених і хворих. Госпіталю був привласнений №1037, розпочав свою діяльність 22 липня 1941 року, на базі його функціонувало 4 хірургічних відділення.
З самого створення госпіталю активну участь в його житті та роботі брав замполіт, лейтенант Ілля Опанасович Кравцов, 1907 р.н. На його плечі лягло забезпечення госпіталю бойовими кадрами та обслуговуючим персоналом, забезпечення продуктами поранених і мед. працівників. Штат ЕГ 1037 на момент відкриття майже на 90 відсотків був укомплектований місцевими кадрами.
Замполіт І. Кравцов ставився до госпіталю як до свого дітища, чи треба говорити, як сильно він опікувався його долею. Трохи пізніше, в жовтні 1941, він сприяє швидкій евакуації госпіталю (тепер уже з присвоєним йому 13 серпня 1941 р. номером 3409), залучивши до навантаження ЕГ вихованців Костянтинівського аероклубу, за сприяння льотчика Соколова, який перебував на лікуванні в Дружківці.
Людиною І. Кравцов був надзвичайно відповідальним, про що свідчить його відданість дорученій справі. Протягом усього шляху прямування санітарного поїзда: під бомбардуванням німецький «стерв’ятників», під час важкої переправи через Волгу, долаючи всі перешкоди, замполіт віддавав зважені накази персоналу і намагався надати допомогу тим, хто її потребував.
Кравцов керував ЕГ 3409 по січень 1942 року, після чого пішов на фронт (1943-1944), був майором 17-ї дивізії тисяча двісті п’ятьдесят першого артилерійского полку. Далі доля закинула Іллю Опанасовича на Волховський фронт, після, він брав участь у боях за Ленінград, звільняв Польщу, Чехію, перемогу зустрів в Австрії, у Відні. Демобілізувався тільки у 1951 р. На фронті проявив себе як талановитий командир, за що був нагороджений 2-ма орденами Червоного прапора, 2-ма орденами Вітчизняної війни, медалями «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною», «За взяття Відня», «За визволення Праги». Помер 28 червня 1994 в Дружківці, похований на кладовищі ДЩ.
Вчинки Іллі Опанасовича і факти його біографії говорять самі за себе, дають уявлення про те, що це була за людина і які ідеали ставила понад усе. У постійній експозиції ДІХМ, присвяченій Другій Світовій війні, представлені його особисті речі, які стосуються службі в арт-полку, фотографії часів роботи в госпіталі.
Свій внесок у роботу Дружківського евакогоспіталю 3409 також вніс наш земляк, дружківець Нікітін Микола Григорович, 1917 р.н. У липні 1941 р. був мобілізований до Червоної армії, і по листопад того ж року служив нач.-комом медичного відділення ЕГ 3409. Далі, служив в сортувальному ЕГ 1322 до травня 1944 р. До грудня 1945 року служив в ЕГ 2657 нач.-комом медичного відділення, де і познайомився зі своєю майбутньою дружиною — Вірою Миколаївною Волосатих. У 1945 р. був капітаном 2-го українського флоту. Воював на Калінінському фронті в складі окремої 75-ї стрілецької морської Бригади нач.-комом санітарного поїзда.
Після демобілізації, разом із дружиною повернувся на малу батьківщину — у Дружківку. Нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеню, медаллю «За перемогу над Німеччиною». Помер 20 червня 1993 р., похований в Дружківці.
Віра Миколаївна Нікітіна відзначилася на 2-му Українському фронті, з 25 лютого 1944 року по 9 серпень 1944 року — капітан, начальник медичного відділення лікувального госпіталя №1316. З 1946 по 1970 рр. працювала лікарем в Дружківці. Нагороджена орденом Богдана Хмельницького, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеню, медаллю «За перемогу над Німеччиною». Похована в Дружківці.
Треба відзначити, що на благо госпіталю працювали не тільки професійні медики, які мали відповідну кваліфікацію та освіту, а й добровольці, які не стикалися раніше з подібною роботою. В основному це були дівчата, віком від 15 років, які ставали сестрами милосердя, санітарками, підсобними робітниками. У госпіталі завжди потрібні були вільні руки і праця добровольців, так як роботи було дуже багато.
Однією з таких сестер милосердя була Надія Гончарова. Вона, разом зі своїми подругами Поліною Кулик та Ганною Лозівською допомагали в госпіталі своїм батькам медикам. На той момент дівчатам було по 15-16 років. Багато інформації та подробиць життя госпіталю сьогодні відомі зі спогадів Н. Гончарової. Вона, як очевидець і безпосередній учасник подій дала цінні відомості про історію ЕГ 3409, які тепер опубліковані в книгах з історії Дружківки.
Цікава і без зайвої скромності героїчна доля була уготована ЕГ 3409, сформованому в Дружківці. Покинувши рідне місто, санітарний поїзд кілька разів змінював маршрут слідування, у результаті 5 листопада 1941 прибув до казахстанського міста Кзил — Орда.
З квітня 1942 р евакогоспіталь став армійським та був закріплений за 53 армією з моменту її створення, разом з нею об’їздив території різних країн: розташовувався на о. Селінгер, на Курській дузі, у Чернянці, Нових Санжарах; в Дубоссарах (Молдавія); в Араді (Румунія). Всього пройшов шлях в 38 080 км., Врятував життя тисячам солдатів. Перемогу зустрів у Чехословаччині, м Слатине.
У повоєнний час, зустрічі товаришів по службі — працівників госпіталю №3409 проходили по всьому Радянському Союзу. У 1970 році — в 25 річницю Великої перемоги, така зустріч відбулася і в Дружківці.
Сьогодні, будь-який бажаючий може ознайомитися з предметами, медичними інструментами, посібниками, якими користувався евакогоспіталь. Багато з них були передані в дар Дружковському музею і на даний час складають окремий блок експозиції ДІХМ про Вітчизняну війну.
У період окупації Дружківки фашистськими військами, на базі Яковлевської школи (нині школа №2) був розбитий уже німецький шпиталь. Вибір на неї пав за тим же принципом — близькість ж / д станції. Тому, до цього дня, поруч з будівлею школи існує два невеликих кладовища — руське і німецьке.
Після звільнення Дружківки у вересні 1943 р. від фашистських окупантів, в місті радянською владою був організований ще цілий ряд військових госпіталів:
- з 1 листопада 1943 по 1 травня 1944 р. діяв госпіталь №3112 на базі ремісничого училища;
- з 10 листопада 1943 по 15 квітня 1944 року — госпіталь №3173 на базі Яковлевської школи №1;
- з 15 листопада 1943 по 1 квітня 1944 року — госпіталь №3977 на базі тубдиспансеру;
- з 16 листопада 1943 по 1 червня 1944 року — госпіталь №1956 в селищі ВЖСК;
- з 1 листопада 1944 по 1 грудня 1945 року — госпіталь №3006 в нижньому жилкомі.