“Я люблю мужиків за їх тисячолітню тяжку історію, за культуру … За них я буду писати і для них”

Основною темою його творів, як і творів Леся Мартовича і Марка Черемшини, що становлять разом із Стефаником так звану “покутську трійцю”, було життя найбіднішого селянства на західноукраїнських землях.

Поетом мужицької розпуки, селянським Бетховеном, співцем селянської бідноти, співцем Гуцульщини, борцем проти соціального і національного гніту, володарем селянських душ називають Василя Стефаника.