Співробітники Дружківського музею вже багато років клопітливо та цілеспрямовано працюють задля увічнення пам’яті відомих дружківців та видатних земляків. Особливе місце серед них займає відомий український правозахисник, борець за права людини та незалежність України — Олекса Тихий. Він був одним з десятьох засновників Української громадської групи, яка сприяла виконанню Гельсінських Угод (Української Гельсінської групи).
Формування Меморіального фонду Олекси (Олексія Івановича) Тихого
в зібранні Дружківського історик о-художнього музею
Ідея створити в постійній експозиції музею розділ, присвячений Олексі Тихому, належить відомому у нашому місті дружківському журналісту, небайдужому до вивчення історії рідного краю, Євгену Борисовичу Фіалко. На початку 2005 року він звернувся з такою пропозицією до директора музею Т.Я.Долиновської. Євген Борисович зміг переконати її в тому, що завдяки цілому комплексу аутентичних предметів, яки колись належали самому Олексі та його родини, і на той час зберігалися у батьківському будинку у селищі Іжівка, яке знаходиться на відстані 20 кілометрів від Дружківки, можливо створити цікаву експозицію.
Заручившись згодою Т.Я.Долиновської, він почав перемовини з молодшою сестрою Тихого – Олександрою Іванівною Сидоровою, яка мешкала у місті Краматорську, інші члені родини знаходились ще дальше. На той час Іжівка, як і багато інших сіл, переживала не найкращі часі. Селян, які б постійно мешкали у селищі ставало все менш і менш, багато хто з них перебрався у міста, а батьківські домівки використовували під дачі. Деякі хати і зовсім стояли зачинені багато років.
Олександра Іванівна користувалася батьківською садибою як дачею. Але здоров’я було слабеньке, помічників не було, і було трудно доглядати все це у гарному стані, дім валився, крівля протікала, найшлись злодії, яки скориставшись її відсутністю, залізли у хату, перерили бібліотеку та архів Олекси Тихого, дещо забрали інше звалили у кучу. Ентузіастів, яки б погодились за свої кошти приватним порядком відреставрувати хату, створити меморіал, організувати його роботу — не знайшлося — тому наша пропозиція прийшлася в нагоді.
І вже у квітні того ж року відбувся першій виїзд до селища Іжівка. Мета цієї поїздки скоріше носила розвідувальний характер: потрібно було на місці дізнатися, чи справді достатньо матеріалу аби створити у музею експозицію. У цій поїздці брали участь О.І.Сидорова, Є.Б.Фіалко, Т.Я.Долиновська, а також Юрій Іванович Сінельников з сином — Олексієм. На той час Олексій закінчував Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого і працював над дипломною роботою. За пропозицією Євгена Фіалки це був документальний фільм телевізійного формату про Олексу. Юрій Іванович став продюсером та режисером цього фільму, Олексій – оператором. Саме тоді вони накопичували натурний матеріал до фільму.
До Іжевки їхали на легковому авто Ю.І.Сінельникова, часто робили зупинки, виходили з машини, любувалися краєвидами, вибирали потрібні ракурси. Олексій зафільмував дорогу на Іжевку, околицю селища, ставок з вербами, які посадив Олекса з односельцями, за що селяни прозвали той ставок «Олексиним», вулицю на який він мешкав, подвір’я Тихих, з батьківською хатою, садочок зі старою грушею, яку посадив Олекса.
Але побачивши усі речі, які ще зберігалися в хаті Тихих і які Олександра Іванівна готова була передати до музею, сумнів зник… На жаль, тоді змогли перевезти лише незначну кількість невеличких предметів: настінне дзеркало, частину книг, деякий посуд.
Через деякий час (теж навесні) поїхали вдруге вже двома вантажними автобусами – допомогу транспортом надав дружківський підприємець Сергій Володимирович Дуда, який узяв з собою ще де кілька чоловіків для завантаження меблів. В експозиції знову приймали участь Фіалко Є.Б., Долиновська Т.Я., Сидорова А.І..
Тоді були вивезені найгроміздкіші та найтяжчі предмети умеблювання домівки Тихих: платтяна шафа, сервант, диван, ліжко, книжна поличка, стіл зі стільцями, віконні карнизи для штор. На той час ліжко, на якому відпочивав Олекса, Олександра Іванівна позичила сусіду Федору, який мешкав на їх вулиці за декілька хат. В обмін на інше, Федір повернув ліжко Олекси. Крім цього перевезли книг Олекси Івановича, родинні фотографії. За браком часу, можливо, що де яки книги ми не розгледіли. Але книги були звалені у кутку. Крім книг Олекси там були книги та конспекти самої Олександри Іванівни та інших родичів.
Деякі речі, що належали матері Олекси – Марії Кіндратівні: мисник, керамічний посуд, господарське знаряддя. У той раз захопили навіть три керамічні черепиці, які під час ремонту були зняті з даху хати і лежали у купі біля домівки.
Тоді обидва автобуса завантажили настільки щільно, що стіл прийшлося підняти і закріпити на даху автобуса.
Всього у 2005 році до збірки нашого музею надійшло 100 аутентичних предметів. Вони стали початком окремої колекції в зібранні Дружківського музею, яка згодом получила назву «Меморіальний фонд Олекси (Олексія Івановича) Тихого».
Але на цьому праця щодо поповнення Фонду О. Тихого не зупинилась. Ще до кінця року Олександра Іванівна передала у музей баян брата, котрій зберігався у неї вдома. З розповіді Олександри Іванівни, нам стало відомо, що Олекса Іванович мав гарний слух і ще у дитинстві навчився грати на баяні, дуже любив твори Шопена, Чайковського, Баха… часто виконував на баяні «Полонез Огінського» та «Піснь квітів» Чайковського… Односельчани дуже любили запрошувати Олексія Тихого на родинні свята. А потім, коли він працював у школі, улітку – в піонертаборі, грав у духовому оркестрі на тромбоні. Раніше до колекції музею вже надійшло фото Олексія-хлопця с баяном, а також ноти.
В 2006 році Олександра Іванівна розшукала у родичів ще багато речей, які належали її родині: скатертину, підзор, гобелен на диван, материну сукню з вишивкою, рушники, вишиті Марією Кіндратівною, чоловічу сорочку, яка належала чоловіку з їхньої родині.
Тоді вона також передала нашому музею ще одну річ свого брата, якою він дуже дорожив – це портрет Т.Г. Шевченко (полотно, олія). Живописна картина змальована художником (на жаль, ім’я автору твору нам невідоме) з фото, котре було зроблене у 1859 році Генріхом Ден’єра в Санкт-Петербурзі.
Нашому музею належить ще один унікальний експонат – це надгробна плита з першої могили О. Тихого. Олексій Іванович помер 5 або 6 травня 1984 року в тюремній лікарні Пермських таборів. І був похований на цвинтарі цього містечка. 19 листопада відбулося перепоховання праху трьох жертв політичних репресій: Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого в Києві на Байковому цвинтарі. На могилі був встановлений новий надгробний пам’ятник. Скромну надгробну плиту молодший син Олекси Івановича – Володимир, який брав участь у перепохованні батька, перевіз із Пермі у Київ і зберігав її певний час у себе.
Під час зйомок фільму про Олексу Тихого, дружківці Юрій Іванович та Олексій Юрієвич Сінельникові зустрічалися з Володимиром Тихим, який розповів їм у тому числі і про свою скорботну реліквію, виникла ідея щодо перевезення її у Дружківку до музею. Що Юрій Іванович і зробив. Деякий час цей надгробок зберігався у нього, але потім, коли наш музей почав створювати меморіальний фонд О. Тихого, Юрій Іванович вирішив передати дошку нашому музею.
Зустріч однодумців у Дружківському музеї
20 лютого в Дружківському історико-художньому музеї відбулася зустріч однодумців в музейній експозиції «О.Тихий — людина, громадянин». На заході були присутні безліч гостей: Володимир Тихий — син Олекси, Юлія Пивовар — начальник відділу культури, Євген Фіалко — журналіст, Олег Шаповалов — краєзнавець, а також журналісти, історики та ентузіасти з Дружківки та інших міст України.
Музейна експозиція
Т.Я. Долиновська (зліва) — директор музею
Син О.Тихого — ВолодимирГості Дружківського музею
Подарунок від Донецького товариства Просвіта
Дружківському музею
Поповнення фонду
- 2005 р. — Сидорова Олександра Іванівна — 100 од.
- 2006 р. — Сидорова Олександра Іванівна — 48 од.
- 2007 р. — Фіалко Євген Борісовіч — 14 од.